Огляд поступового шляху ламріму

Багато різних людей живуть на цьому світі, та серед них дуже рідко можна зустріти щиро зацікавлених в поліпшенні свого майбутнього життя, а в досягненні просвітлення й поготів. Більшість людей піклуються лише про те, щоб мати щастя в цьому житті. Втім всі ми однакові в бажанні бути щасливими. Ніхто не хоче страждати чи мати проблеми.

Для тих, хто прагне стати щасливим лиш у цьому житті, існує два види щастя: фізичне і ментальне. І більшість людей обмежуються виключно фізичним щастям. Проте, хоча ми всі намагаємося здобути певний рівень фізичного щастя в житті, більшість з нас насправді не знають, як це зробити. Наприклад, є люди, які в гонитві за їжею, одягом, дахом над головою і статусом, наважуються на вбивство, або замахи, або забивають невинних створінь. Інші займаються крадіжками, шахрайством, пограбуваннями, і все це в гонитві за щастям і спробою знайти хоч якийсь фізичний добробут. Але, як не намагаються, вони не знають, як цього добробуту досягти. Замість щастя вони лише створюють собі ще більше проблем.

З іншого боку, людей, які намагаються чесно заробляти собі на життя в бізнесі, торгівлі, сільському господарстві, освіті, мистецтві тощо, можна поділити на дві групи. Є ті, хто досягає успіху, кому вдається накопичити багатство і майно, і ті, кому не вдається або хто зводиться до нитки. То ж чим це можна пояснити? Чому одні досягають успіху, а інші зазнають невдачі? Так відбувається через (кармічні) зерна і потенціали, які вони заклали в минулих життях. Ті, хто в минулих життях діяв деструктивно, накопичили великий негативний потенціал і, як наслідок, зазнають невдачі в цьому житті. Ті ж, хто діяв конструктивно, накопичили позитивний потенціал, і це пояснює їхній успіх і щастя в цьому житті.

Якщо ви не погоджуєтеся з таким поясненням того, чому одні люди досягають успіху, а інші зазнають невдачі, подумайте про те, що насправді немає жодних причин для такої розбіжності. Якщо люди працюють з однаковими зусиллями і мають однакові здібності, вони повинні досягти однакового успіху. Деякі люди думають, що успіх приходить в результаті роботи, якою вони заробляють собі на життя – наприклад, у бізнесі чи комерції, – але це не зовсім так. Достеменні причини успіху – це потенціали, які були сформовані завдяки конструктивним діям у попередніх життях, тоді як робота і діяльність, якими ми займаємося в цьому житті, виступають як обставини або умови, що дозволяють цим причинам дозріти.

Відповідно, успіх залежить від причин і умов, що постають вкупі. Причини були закладені в минулих життях – це накопичені потенціали. Обставини виникають на основі часу і зусиль, докладених протягом цього життя. Обидва чинники сходяться воєдино.

Якими б багатими люди не стали за життя, якою б розкішшю не насолоджувалися, ніхто ніколи не задовольняється тим, що нагромадив. Ніхто не каже: "Ось тепер я маю достатньо, більше мені не потрібно". Ніхто не зупиняється, остаточно задоволений тим, що має. Люди завжди хочуть більше. Дехто все своє життя присвячує роботі, проте ця їхня робота ніколи не закінчується.

Це цикл, що постійно повторюється. Це нагадує працю фермера, який протягом усіх сезонів року садить, доглядає свої поля, збирає врожай. Навесні він знову сіє і знову проходить через увесь цикл. Цей приклад ілюструє те, як ми і ми самі без кінця-краю продовжуємо працювати.

Хоча ми ніколи не замислюємося, що робота в цьому житті закінчиться, все ж таки є час, коли вона закінчиться напевно – це момент нашої смерті. І тоді ми закінчимо в стані скорботи і печалі, а не в стані щастя.

Тому ті, хто працює лиш аби заробити на їжу, одяг і визнання в цьому житті, насправді обманюють самих себе. Хоча вони, можливо, й здобудуть фізичний комфорт, вони не здатні будуть досягти ментального щастя. Без ментального щастя життя минає марно, і вони помирають нещасні.

Тому важливо намагатися і працювати над тим, щоб досягти довготривалого ментального щастя. Фізичне щастя, якого ми можемо досягти в цьому житті, не є довготривалим. Якщо ми прагнемо тривалого щастя, ми повинні думати про наше майбутнє життя. Бо коли ми діємо з огляду на це, ми можемо досягти насправді довготривалого щастя.

Якщо ми плекатимемо щастя на майбутні життя, то зможемо відповідати поняттю духовної людини, залученої до практики Дгарми. Якщо ж ми обмежуємося турботами цього життя – минущими речами – тоді ми є просто мирською, матеріалістичною людиною. Якщо ж ми починаємо перейматися проблемами майбутнього життя, то стаємо духовною людиною.

Щастя в наступних життях передбачає вжиття певних дгармічних "превентивних заходів" в цьому житті. Зокрема, це означає, що ми повинні стримувати себе від вчинення деструктивних дій. Існують десять руйнівних дій: три дії тіла, чотири дії мови і три дії ума. Стримуючи і захищаючи себе від будь-якої з цих руйнівних дій, ми досягаємо щастя в майбутніх життях.

Ми з'ясували, що конструктивна поведінка – це вже початок шляху духовної практики, що приведе до сприятливих умов в цьому і в наступних життях. Частиною такої конструктивної поведінки є, до прикладу, визнання всіх недоліків і негативних результатів, які випливають з навмисного вбивства тварини чи комахи, або навмисної крадіжки. Спершу ми маємо визнати це, а потім прийняти тверде рішення не вбивати і не красти. Коли людина приймає таке рішення, нема потреби мати поруч армію чи поліцію, щоб забезпечити її належну і конструктивну поведінку. Власне почуття моралі та етики утримує її від руйнівних дій.

Отже, суворе дотримання етики є превентивним заходом, завдяки якому ми зможемо померти в щасливому стані ума. В іншому випадку ми можемо померти в стані великої скорботи і тривоги. Та якщо ми вжили цих превентивних заходів, щоб стати етичною людиною, то в момент смерті нам не буде про що турбуватися. Ми можемо бути певні, що перенародимося людиною, або навіть богом в одній з божественних царин – як-от Індрою чи кимось подібним.

Навіть якщо ми перенародимося людиною або навіть як царем богів, ми все одно матимемо проблеми в житті. Існують неконтрольовано повторювані проблеми, які виникають незалежно від того, де або ким ми народилися. Отже, якщо ми слідуємо етиці утримання від руйнівних дій виключно щоб не мати гіршого перенардження, в цьому немає сенсу. Тому що, незалежно від того, де або ким ми перенародимося, на нас чекають проблеми.

Це вказує на те, що нам необхідно розширити межі нашої мотивації. Наприклад, якщо ми розвинемо спокійний і врівноважений стан ума, який називається "шаматха" на санскриті, "шіне" на тибетській, то в результаті цього ми зможемо перенародитися як бог на одному з вищих планів існування: на плані тонкоматеріальних форм або на плані безформних істот. Ми зможемо пережити всю пишноту такого стану перенародження. Але навіть в народженні істотою на одному з вищих планів існування немає нічого особливого. Це все одно, що піднятися на верхній поверх хмарочоса – коли піднімемося, нам нічого не лишиться, окрім як спуститися вниз.

Отже необхідно намагатися усунути проблеми будь-якого перенародження, і піти ще далі. Для цього нам потрібно дістатися кореня наших проблем і страждань розпізнаючим усвідомленням, щоб чітко розрізняти реальність і фантазії. Так ми врешті-решт прийдемо до усвідомлення порожнечі, що означає повну відсутність неможливих способів існування. Таке чітке розуміння реальності усуває наші хибні проєкції і назавжди усуває всі проблеми і страждання, що ми їх можемо пережити в будь-якому житті. Це приносить щастя, яке триває вічно – і ми цього можемо досягти.

Вчення про пустотність можна знайти в класичних текстах, які зберігають слова Будди. Але як набути впевненості в істинності цих писань, не тільки щодо пустотності, а й усього, про що говорив Будда? Для цього нам слід спиратися на логіку й аналіз. Візьмемо, наприклад, порожнечу. Ми можемо встановити вірогідність порожнечі, покладаючись на логічні міркування. Крім того, ми можемо перевірити вчення про те, як досягти поглиненого зосередження і спокійного та врівноваженого стану ума, застосовуючи настанови для їх досягнення на практиці і дійсно досягти цих станів. На власному досвіді можна також переконатися в тому, що за допомогою цих практик можливо розвинути різні види вищого, екстрасенсорного сприйняття, які, як описано в текстах, є "побічними ефектами" такого зосередження. А отже, ми можемо на власному досвіді перевірити ці різні аспекти, яких навчав Будда.

Ось так, завдяки наполегливій праці та зусиллям, спрямованим на досягнення плоду вчень Будди, ми знаходимо справжню віру в ті слова Будди, які можна перевірити за допомогою логіки й особистого досвіду. На основі цієї впевненості ми також розвиваємо глибоку довіру до інших, не настільки явних речей, про які говорив Будда.

Наприклад, Будда говорив, що в результаті конструктивних дій ми перенародимося в одній з кращих царин існування – людиною або богом. З іншого боку, якщо ми діємо деструктивно і негативно, то на нас чекає перенародження в формі пекельника, так званого "голодного духа" або тварини. Такі твердження про поведінкові причини і наслідки важко обґрунтувати чи перевірити на власному досвіді або за допомогою чистої логіки. Але ми не повинні приймати їх на віру через авторитет "Святого Письма". Адже якщо логіка і досвід демонструють правдивість вчень Будди про досягнення поглиненого зосередження і правильного розуміння порожнечі, то видається цілком розумним прийняти і те, що Будда говорив про поведінку і її результати.

Отже, нам потрібно дуже уважно обміркувати твердження Будди про порожнечу, реальність, повну відсутність неможливих способів існування. Визнавши, що вони істинні, ми повинні розглянути подальші твердження Будди: що результатом конструктивних дій є щастя, а результатом деструктивних і негативних дій – страждання. Тоді ми набуваємо впевненості, що ці твердження також правильні, і, виходячи з цього, приймаємо тверде рішення змінити свою поведінку відповідно. Якщо ми хочемо щастя, ми повинні діяти так, щоб його досягти. А саме – конструктивно і доброчинно.

Також треба враховувати, що робоча основа нашого надзвичайного людського народження, з усіма супутніми можливостями для духовного прогресу, не просто з'явилася з нізвідки. Це результат накопичення величезного позитивного потенціалу в попередніх життях. Ми, мабуть, діяли вельми конструктивно і доброчинно, що призвело до народження і можливостей, які ми зараз маємо. Тому ми не можемо змарнувати цю можливість. Якщо ми повністю занурені в матерії лише цього життя, як-от їжа та одяг, слава та репутація, то це життя можна вважати змарнованим. Якщо це наші єдині турботи, то через таку зацикленість ми не зможемо відвернутися від тотальної одержимості нинішнім життям.

З іншого боку, якщо спрямувати всі зусилля на досягнення щастя в майбутніх життях, щоб перенародитися богом, наприклад Індрою, це також призведе до труднощів. Погляньмо, яким є життя богів. Вони проживають несказанно щасливе життя сповнене насолод і не мають жодних тимчасових, поверхневих проблем. Але вмираючи, боги відчувають глибоку скорботу і каяття, бо це безтурботне життя буде здаватися перед обличчям смерті лише сном і принесе безмірні страждання і нещастя. Таким чином, якщо ми кинемося до божественного перенародження, це не вирішить всі наші проблеми. 

Ба більше, ми повинні якнайповніше використати цю робочу основу дорогоцінного людського тіла, бо ми її рано чи пізно втратимо. Немає нікого, хто, народившись, уникнув би смерті. Смерть – це те, що неодмінно прийде до кожного з нас, і це лише питання часу. Ніхто не може сказати напевно, коли його час прийде. Роздуми про ці реалії протвережують нас і спонукають максимально використати можливості, які ми маємо зараз, поки ми живі і здорові.

Отже, нам потрібно відвернутися від нашої тотальної одержимості здобуттям речей лише для цього життя. У цьому нам допоможуть роздуми про те, що у різних тлінних, минущих явищ нинішнього життя взагалі немає незмінної сутності. Таким чином, ми відвертаємося від нашої одержимості речами цього життя і розвиваємо рішучість бути вільними від проблем, заснованих такій одержимості. Ця рішучість звільнитися називається "зреченням".

Так само нам потрібно розглядати майбутні життя і різні ситуації, в яких ми можемо перенародитися. Коли ми думаємо про добробут і щастя, які ми могли б здобути в майбутніх народженнях як людина чи бог, ми повинні пам'ятати, що це також тягне за собою проблеми. Незалежно від того, наскільки добре ми живемо, проблеми неконтрольовано повторюються. Отже, ми повинні відвернутися від прив'язаності і одержимості і в майбутніх життях також. Ми робимо це, намагаючись розвинути другий тип рішучості. А саме, це рішучість бути вільним від проблем, які приходять з цими одержимостями в майбутніх життях.

Отже, є два типи рішучості бути вільним: рішучість бути вільним від проблем у цьому житті, і рішучість бути вільним від проблем у всіх майбутніх життях.

Духовний практик – це той, хто пам'ятає, що жодна ситуація в житті не є статичною; той, хто пам'ятає про мінливість і смерть; той, хто також пам'ятає і усвідомлює свої нинішні проблеми і всі можливі негаразди життя. Власне це й мотивує такого практика вживати різних превентивних заходів, щоб уникнути проблем. Якби, просто забувши про мінливість і труднощі, забувши про смерть, ми могли б зробити так, щоб вони зникли, це було б дуже добре, навіть чудово. Та річ у тім, що це неможливо. Ігнорування тих фактів, що ми помремо і що в нашому житті є проблеми не змусить ці факти зникнути. Тому набагато краще усвідомлювати наші проблеми, реалістично спирймати їх, і вживати різних заходів для їх усунення. На це і спрямована духовна практика.

Сам Будда, коли вперше обернув різні "колеса" передачі цих методів, дарував вчення про непостійність, про те, що немає нічого незмінного. Його духовні пошуки почалися з осягнення непостійності. А завершення його життя і смерть у цьому світі також стали вченням-демонстрацією природи мінливості.

Всі наші проблеми не виникають нізвідки. Вони не спіткають нас без жодних причин. Навпаки, всі наші істинні проблеми і нещастя виникають із істинних причин, а саме, з нашої імпульсивної поведінки і наших турбуючих емоцій і установок, іншими словами, це плоди нашої карми і ілюзій. Саме імпульсивна поведінка, турбуючі емоції та установки призводять до всіх проблем.

Як ми бачимо, з цих двох причин усіх наших проблем, імпульсивна поведінка має своє коріння в турбуючих емоціях і установках. І якщо ми проаналізуємо 84 000 різних типів турбуючих емоцій та установок, описаних у буддійських текстах, то виявимо, що всі вони походять з одного джерела: а саме з невідання або неусвідомлення, яке змушує нас хапатися за істинно усталене існування та істинно усталену самість.

Однак не існує такої речі, як істинно усталена самість – ні нас самих, ні будь-чого ще, проте ми чіпляємося за речі так, ніби вони мають справді усталену самість чи існування. Тому, якщо ми здатні усвідомити і розрізнити, що така річ, як істинно усталена самість, неможлива, це діє як протиотрута, яка усуває чіпляння за самість всіх явищ.

Розуміння того, що істинно усталеного існування не існує, що ніщо не має істинно усталеної самості, відоме як "істинний шлях ума", або "істинний шлях" – одна з Чотирьох Благородних Істин. Це шлях ума, який високореалізовані істоти, "арії", вважають істинним або правильним і таким, що веде до досягнення звільнення та просвітлення.

Коли ми удійснюємо істинний шлях ума, а саме розпізнаюче усвідомлення того, що не існує істинно усталеної самості будь-чого, тоді ми більше не матимемо жодних турбуючих емоцій чи установок, оскільки подібні ілюзії засновані на проєктуванні неможливих способів існування та вірі в них. Коли ми позбавимося турбуючих емоцій та установок, ми не будемо діяти імпульсивно. А коли ми перестанемо діяти імпульсивно, ми перестанемо створювати собі проблеми. Стан, у якому проблеми більше ніколи не виникатимуть для нас, називається "справжнім припиненням".

Це презентація чотирьох тверджень, які вважаються істинними для арієв, високореалізованих істот. Це Чотири Благородні Істини. Перші дві істини стосуються того, що викликає занепокоєння, а саме істинних проблем та їхніх істинних причин: імпульсивної поведінки та турбуючих емоцій і установок. Коли ми звертаємо нашу увагу на останні дві істини, які стосуються звільнення, ми хочемо досягти істинного припинення всіх проблем через усунення їхніх причин назавжди. А задля цього нам потрібно розвинути істинні шляхи ума. Саме так ми приходимо до розпізнання і розуміння чотирьох істин, слушність яких вбачають істоти з високим осягненням.

Спираючись на надзвичайну робочу основу, яку ми маємо в дорогоцінному людському народженні, нам потрібно докласти всіх зусиль для усвідомлення цих Чотирьох Благородних Істин. Зробивши це, ми правильно використаємо можливості, що їх дає нам це перенародження. Коли ми закріпимо корисну звичку ума до постійного, стійкого усвідомлення відсутності істинно усталеної самості, ми назавжди позбудемося всіх наших проблем.

Позбутися всіх проблем для себе одного – дуже добре. Але цього недостатньо. Тому що ви – лише одна людина, а інших істот – незчисленна кількість. Живих істот без ліку, і у кожного з них є проблеми – всі вони так чи інакше страждають. Тому несправедливо працювати тільки заради себе: ми повинні шукати рішення для всіх.

Якщо поміркувати, стає зрозуміло, що всі інші істоти з обмеженим умом були надзвичайно добрими до нас – насправді немає нікого добрішого за інших істот. Якщо порівняти доброту будд і доброту обмежених істот сансари, ми побачимо, що вони рівні. До прикладу, якщо ми любимо мед, ми повинні думати про те, звідки він береться. Його виробляють бджоли, які мають докласти до цього багато зусиль: облетіти квіти, зібрати пилок, виділити і закласти мед у стільники. Тож якщо ми хочемо насолоджуватися медом, ми повинні покладатися на працю і доброту цих маленьких комах. Інший приклад: коли ми хворі та слабкі і нашому організму потрібна поживна їжа, здатна дати більше сил, то деякі з нас їдять м'ясо. Звідки воно береться? Щоб у нас було м'ясо для підтримання сил і поживи, тварини мусять віддати своє життя.

Тому, як тільки ми виробили в собі тверду рішучість звільнитися від усіх проблем, ми повинні перенести це ставлення на інших. Так само як у нас є рішучість звільнитися від власних проблем, так само ми повинні розвинути прагнення, щоб усі інші також звільнилися від своїх проблем. Таке ставлення називається "співчуттям".

Якби ми не ставилися серйозно до власних проблем і бажання їх позбутися, і якби ми не розвинули в собі рішучість звільнитися від них, нам було б дуже важко серйозно ставитися до проблем інших. Ми не змогли б розвинути в собі щире співчуття – прагнення, щоб інші звільнились від їхніх проблем. Наприклад, якщо якийсь чиновник зазнав багато лиха протягом своєї кар'єри, а потім досяг високого становища, він буде мати співчуття до проблем інших. Така людина буде набагато більше схильна допомагати іншим, ніж той, хто зайняв свою посаду, проживши безтурботне життя в повному достатку.

Прагнення, щоб інші були вільні від страждань, називається "співчуттям". Прагнення, щоб усі були щасливі, називається "любов'ю". Отже, враховуючи бажання кожного бути щасливим і вільним від страждань, якщо ми вирішимо віддячити істотам за їхню доброту до нас, ми маємо щось задля них зробити. І не просто на поверхневому рівні, ми беремо на себе відповідальність звільнити їх від усіх їхніх проблем, – таке прагнення називається "винятковою рішучістю".

Якщо ми зациклені лише на власних егоїстичних турботах, ми не зможемо досягти жодних реалізацій чи розвинути в собі доброчинні якості будди. Якщо ж ми відвертаємося від егоїзму і переймаємося долею інших, то це є основою для того, щоб стати просвітленим буддою. Саме з егоїстичних міркувань, задля власного збагачення люди вдаються до вбивств, крадіжок тощо. Такі невмілі методи приносять лише більше проблем, а корінь цього – наш егоїзм.

Будда Шак'ямуні зміг досягти свого стану просвітлення, абсолютно ясного ума і досконалого піднесення саме завдяки тому, що піклувався виключно про благополуччя інших. Дійсно всі будди всіх часів досягли цього стану повного розкриття свого потенціалу на основі турботи про інших. Тож, якщо ми будемо реалістами, то побачимо, що навіть якщо у нас є виняткова рішучість "принести щастя всім і цілковито звільнити всіх від проблем", ми не маємо можливості зробити це, як би сильно ми цього не хотіли. Лише будда має таку здатність – допомогти кожному подолати свої проблеми та здобути щастя.

Тому необхідно повністю присвятити своє серце служінню іншим і досягненню просвітленого стану будди, щоб робити це якнайкраще. Це зветься "метою бодгічітти".

Уявімо, що присвятивши себе меті бодгічітти, ми робимо просте підношення, наприклад, підносимо квітку. Якщо ми робимо це з наміром допомогти всім істотам і досягти просвітлення, щоб приносити їм найбільшу користь, то така проста дія створює надзвичайний позитивний потенціал. Насправді коли наша мета – принести користь усім, користь пропорційна цій меті. Вона настільки ж велика, наскільки великою є кількість істот. Користь від такого щирого і чистого підношення набагато більша, ніж від підношення буддам цілого всесвіту, повного золота і коштовностей. Присвятивши себе лише на мить меті бодгічітти, ми принесли б більше блага, ніж якби нагодували всіх істот у всесвіті.

Враховуючи, що так ми б втамували голод усіх істот у всесвіті тільки на один раз, стає зрозумілою логіка цього припущення. Проблема голоду людей нікуди не зникне: незабаром вони знову захочуть їсти. Але якщо ми з метою бодгічітти побажаємо назавжди припинити страждання всіх істот і присвячуємо себе досягненню просвітлення, щоб зробити це якнайкраще, то зможемо не тільки назавжди позбавити всіх від голоду, а й повністю звільнити від усіх проблем.

Отже, як крок до досягнення мети бодгічітти, нам потрібно рішуче пообіцяти, що ми не заподіємо шкоди жодній істоті. Коли ми бачимо всі недоліки заподіяння шкоди іншим, ким би вони не були, і обіцяємо не робити цього, це приносить велику користь. Отже, така поведінка заслуговує на похвалу. Тверда обіцянка, що ми не будемо нікому завдавати кривди чи шкоди, – це духовна міра, яку ми всі можемо прийняти прямо зараз. Нам не потрібно думати про духовну практику як про щось дуже високе і далеке.

Словом, бути духовним практиком не означає жити якимось екзотичним життям. В історії є багато свідчень про мирян-домогосподарів, які були великими духовними практиками. Якщо ми подивимося на біографії вісімдесяти чотирьох високодосконалих магасиддгів Стародавньої Індії, то побачимо, що багато з них були домогосподарями.

Також не потрібно впадати у відчай, якщо ви старша людина, або думати, що літні люди не можуть стати духовними практиками. Якщо ми подивимося на історії минулого, то побачимо приклад домогосподаря Шріджаті, якому було 80 років, коли він став духовним практиком. Він зміг досягти стану звільнення, або архата, ще за життя. Тож починати ніколи не пізно.

З іншого боку, якщо ми молоді, не варто бути легковажними. Краще спрямувати всю нашу юну енергію на духовну практику. Не треба думати, що ми можемо відкласти ці "духовні заходи" до старості, адже ми не можемо знати, коли настане смерть. Ба більше, старість приходить раптово. Коли вона настає, нам здається, що життя пролетіло в одну мить.

Є багато простих доброчинних речей, які ми можемо робити. Я знаю людей з різних країн, які витрачають багато зусиль і грошей на підгодовування птахів. Вони ставлять годівнички біля своїх будинків і витрачають тисячі на те, щоб підсипати корм щодня. Фактично, вони відмовляються від своїх відпусток, бо не хочуть позбавляти птахів їжі. Це чудова практика. Я тішуся, коли бачу це, адже це дійсно практика бодгісатв. До того ж є багато прикладів серед тибетців, які вирушали в Індію як паломники. Вони віддають свій хліб голубам, а рис – різним іншим пташкам. Це чудова практика довгого життя.

Головні тези нашого обговорення такі:

• Розвивайте в собі добре і щире серце, щоб постійно працювати на благо інших.
• Ніколи не кривдьте, не спричиняйте шкоди і проблем жодній істоті.

Це основні положення досконалої духовної практики. Ми повинні повною мірою скористатися робочою основою, яку ми маємо в цьому чудовому людському народженні, начисто присвятивши наші серця досягненню просвітлення та всім живим істотам, з метою бодгічітти. Так ми дійсно зможемо досягти стану абсолютно ясного ума і цілковито розвиненої істоти – повністю просвітленого будди.