Інтеграція буддизму в наше життя

17:56
Слово "Дгарма" означає превентивний захід. Це те, що ми робимо, щоб уникнути проблем.

Дгарма для вирішення життєвих проблем

Перше, що нам потрібно зробити для того, щоби почати практикувати Дгарму, – це визнати, що в нашому житті є різні проблеми та труднощі, з якими ми стикаємося. Далі нам треба усвідомити, що практика Дгарми спрямована на те, щоби допомогти нам позбутися цих проблем.

Практикувати Дгарму – це не просто мати гарне самопочуття або приємне хобі, не просто бути в тренді чи щось таке. Практика Дгарми покликана допомогти нам позбутися проблем. Отже, щоби наша практика Дгарми була реалістичною, нам потрібно усвідомити, що це не буде приємним процесом. Нам доведеться подивитися на неприємні сторони нашого життя, на труднощі, з якими ми стикаємося, – і не тікати від них, а подовитися їм в обличчя, налаштовуючись на те, що цього разу ми спробуємо з ними впоратися.

Наші проблеми можуть мати різні форми. Із більшістю з них ми всі знайомі: це невпевненість у собі, труднощі в стосунках з іншими, відчуття відчуженості, проблеми із власними емоціями та почуттями. Це звичайні речі, із якими ми всі стикаємось. Ми маємо труднощі в сімейних стосунках та в стосунках із батьками: вони хворіють і старіють. Нам важко впоратись із власними хворобами та старістю. А якщо ми молоді, то нам важко зрозуміти, що ми будемо робити зі своїм життям, як заробляти гроші, у якому напрямку рухатися і так далі. Нам потрібно розглянути всі ці речі.

Помилкові уявлення

Одна з найважливіших ідей буддизму – це розуміння того, що всі ці наші проблеми виникають із певних причин. Вони не виникають самі собою, без жодної причини. Джерело цих проблем знаходиться всередині нас самих. Це велике прозріння, яке більшості людей важко прийняти. Це тому, що більшість із нас схильні покладати провину за свої проблеми на інших людей або на зовнішні обставини. Ми думаємо так: "Я нещасний через те, що ти зробив: ти не подзвонив, ти покинув мене, ти не кохаєш мене. Це все твоя провина". Або ми звинувачуємо наших батьків за те, що вони щось зробили чи не зробили, коли ми були маленькими дітьми. Або ми перекладаємо провину на економіку, або на політичну, соціальну ситуацію і так далі. Звичайно, усі ці фактори відіграють певну роль у тому, як ми сприймаємо життя. Буддизм цього не заперечує. Але головна, глибинна причина наших проблем знаходиться всередині нас самих – це наш власний стан ума, особливо наші помилкові уявлення.

Якщо ми хочемо знайти один фактор, який чітко визначає позицію буддистів до того, що означає практикувати буддизм у повсякденному житті, то я б сказав наступне. Коли в нас виникають труднощі, ми заглядаємо всередину себе, щоби знайти їхнє джерело, а коли знаходимо його, то намагаємося змінити ситуацію зсередини. Коли ми говоримо про те, щоби зазирнути всередину себе і знайти джерело проблем, це не означає, що ми виносимо моральні судження про те, що я погана людина й маю змінитися й стати хорошою. Буддисти не виносять моральних суджень. Ми намагаємося знайти джерело наших проблем всередині себе лише тому, що ми страждаємо й хочемо позбутися нещастя і наших проблем, головним джерелом яких є наш власний стан ума. Зокрема, Будда казав, що найглибшою причиною наших проблем і страждань є наші помилкові уявлення. Отже, що нам потрібно зробити, – це виявити, у чому ми помиляємося в певній ситуації, і як ми можемо здобути правильне розуміння, щоби виправити це.

Чого стосуються наші помилкові уявлення? Вони стосуються кількох речей. Одна з них – причинно-наслідкові звʼязки нашої поведінки. Ми думаємо, що якщо діятимемо якимось певним чином, то це не матиме жодного ефекту. Наприклад, ми думаємо: "Я можу запізнитися, ігнорувати когось і так далі. Це не має значення". Це неправильно, це помилкове уявлення. Або навпаки ми думаємо, що наша поведінка або наші вчинки матимуть певний неймовірний ефект, чого просто не може статися. Наприклад: "Я був добрим до тебе, тож ти маєш полюбити мене у відповідь. Я купив тобі гарний подарунок, то чому ти тепер не любиш мене?". З такими думками ми уявляємо, що наші дії та поведінка призведуть до неможливих наслідків, або ж ми перебільшуємо можливі наслідки, вважаючи, що наші дії матимуть більший ефект, ніж вони могли б мати. Також ми можемо вважати, що певні явища призводять до одних наслідків, тоді як насправді вони призводять до прямо протилежних. Наприклад, коли ми хочемо бути щасливими і вважаємо, що цього можна досягти, якщо постійно напиватися. Однак це додає більше проблем, ніж щастя.

Інші наші помилкові уявлення стосуються того, як існуємо ми, як існують інші та як існує цей світ. Наприклад, ми страждаємо і відчуваємо себе нещасними через те, що старіємо та хворіємо. Але чого ще ми можемо очікувати, якщо ми є людьми? Люди хворіють і старіють, якщо хіба що не помирають молодими – ці речі не є великим сюрпризом. Коли ми бачимо сиве волосся в дзеркалі й невдоволені та шоковані цим, це означає, що ми маємо нереалістичні та помилкові уявлення щодо того, як існує світ, і як існуємо ми.

Скажімо, у нас є проблема зі старінням. Через наші помилкові уявлення із цього приводу (неприйняття нами реальності) та під впливом турбуючих емоцій і установок ми діємо деструктивно. Наприклад, коли ми компульсивно намагаємось виглядати молодими і привабливими, то діємо з жагучим бажанням отримати те, що, як ми сподіваємося, надасть нам впевненості в собі: наприклад, увагу й любов інших, особливо молодих людей, яких ми вважаємо привабливими. За такою поведінкою зазвичай криється хибне уявлення, що "я" – найважливіша людина у світі, "я" – центр Всесвіту, тому всі повинні звертати на мене увагу. Незалежно від того, як я виглядаю, усі повинні вважати мене привабливим і любити мене. Ми божеволіємо, коли ми не подобаємося комусь, або хтось не вважає нас привабливими. Ще більше ми скаженіємо, коли нас ігнорують: коли на нас не звертають уваги, а ми хотіли б, щоби нас вважали привабливими, якщо не фізично, то хоча би в якомусь іншому сенсі. Але ж навіть Будда Шак'ямуні подобався не всім, тож яка надія, що ми всім будемо подобатись!

Наше бажання подобатися всім – це нереалістичне очікування. Воно не реальне. Воно ґрунтується на хибному уявленні, пристрасному бажанні і прив'язаності до того, що всі повинні вважати нас привабливими і звертати на нас увагу. В основі цього лежить тривожна наївність. Ми вважаємо, що ми такі важливі й чарівні, що всі повинні нас любити, тому, якщо ми комусь не подобаємось, то із цією людиною щось не так. Або, ще гірше, ми починаємо сумніватися в собі: "Зі мною щось не так, якщо я не подобаюся цій людині" – і через це ми відчуваємо себе поганими або винними в чомусь. Це все наївність.

Отже, найголовніше – це робота над собою. У цьому вся суть практики Дгарми. Незалежно від ситуації – чи то ми маємо труднощі, або відчуваємо себе невпевнено, або ще щось – ми повинні зазирнути в себе, щоб зрозуміти, що відбувається. Яке помилкове уявлення стоїть за цими турбуючими емоціями? Однак, якщо ми розглядаємо наші проблемні стосунки з іншою людиною, нам потрібно розуміти, що проблема не лише в нас. Очевидно, що інша людина також має хибні уявлення. Але сенс не в тому, щоби просто сказати: "Ти маєш змінитися. Усе, що я роблю, – правильно і досконало. Змінитися маєш саме ти". Однак ми також не вважаємо, що лише ми маємо змінитися, бо це може перерости в комплекс мученика. Ми намагаємося відкрито обговорювати проблеми з іншою людиною. При цьому, звісно, людина має бути відкритою до діалогу. Нам потрібно визнати, що ми обоє заплуталися. У нас обох є проблема з розумінням того, що відбувається в наших стосунках, тому кожному з нас треба спробувати розібратися із цією плутаниною. Це найбільш реалістичний і дгармічний спосіб вирішення проблем.

Зрозуміти Дгарму перед тим, як застосувати її на практиці

Існує багато різних буддійських практик. Недостатньо просто отримати інструкції як їх виконувати, наче навчитися виконувати якийсь трюк. Дуже важливо розуміти, як будь-яка практика допоможе нам у подоланні труднощів. Нам потрібно вивчити не лише те, коли і як застосовувати практику, але й розуміти її контекст. Це означає, що ми не починаємо з просунутих практик. Ми починаємо із самого початку й будуємо основу. Ми притримуємося послідовності, у якій викладено вчення Дгарми, тому розуміємо, навіщо потрібна кожна практика.

Водночас, ми можемо прочитати вчення, які кажуть: "Якщо вам дають ліки, не задавайте питань про те, як вони діють, просто приймайте їх!". Хоча це й гарна порада, ми повинні розуміти, що вона лише застерігає від крайнощів. Крайність у даному випадку полягає в тому, щоби просто вивчати й намагатися зрозуміти вчення, але ніколи не застосовувати те, що ми вивчили, на практиці. Ми хочемо уникнути цієї крайності. Однак є й інша крайність, якої нам так само потрібно уникати. Це коли ми чуємо настанови щодо певної практики й зі сліпою вірою просто виконуємо її, не маючи жодного розуміння про те, що ми робимо й чому. Основна проблема цієї крайності полягає в тому, що ми ніколи насправді не зможемо  зрозуміти, як застосувати практику в повсякденному житті. Якщо ми розуміємо сенс будь-якої практики – розуміємо, як вона працює, і яка її мета – тоді нам не потрібно, щоб хтось інший пояснював нам, як застосовувати її в повсякденному житті. Ми самі розуміємо, як її застосовувати.

Коли ми говоримо про усунення наших проблем, ми говоримо не тільки про усунення наших особистих проблем, ми також говоримо про те, щоби позбутися труднощів, з якими ми стикаємося, допомагаючи іншим. "Мені важко допомагати іншим через лінощі, егоїзм чи надмірну зайнятість". Або: "Я просто не розумію, у чому твоя проблема, і не знаю, як тобі допомогти". Із цим виникають великі труднощі, чи не так? Усі ці труднощі в допомозі іншим також пов'язані з нашими хибними уявленнями. Наприклад, хибними уявленнями, що "Я можу, як Всемогутній Бог, зробити щось одне, що вирішить усі ваші проблеми; а якщо це не вирішило всіх ваших проблем, то зі мною щось не так". Наче ви зробили щось неправильно, тому відчуваєте провину. Або: "Я винен, тому що я повинен був вирішити твої проблеми, але не зміг, тому я погана людина". Знову ж таки, це помилкові уявлення щодо причинно-наслідкового звʼязку.

Впевненість у Дгармі

Інший аспект полягає в тому, що для того, щоб ефективно й без невротизму застосовувати Дгарму в повсякденному житті, нам також потрібно бути впевненими, що позбутися наших проблем дійсно можливо. Ми повинні бути переконаними, що можна позбутися нашої плутанини, дотримуючись основного буддійського підходу: щоби позбутися чогось, потрібно усунути причини, які це викликають. Але, звичайно, дуже важко отримати глибоке, тверде переконання в тому, що можна усунути всі наші проблеми, щоб вони ніколи не повторювалася, а також у тому, що можна досягти звільнення і просвітлення. Це особливо складно, якщо ми навіть не розуміємо, що таке звільнення і просвітлення. Як ми тоді будемо по-справжньому розглядати, можливо чи неможливо цього досягти? Якщо ми не віримо, що це можливо, чи не буде тоді трохи лицемірним прагнути досягти того, що, на нашу думку, навіть не існує? Тоді це стає якоюсь божевільною грою, у яку ми граємо; наша практика Дгарми буде не справжньою.

Ми маємо бути дійсно впевненими, а це вимагає серйозного вивчення і розуміння, а також глибоких роздумів і медитацій. Ми повинні бути впевнені не тільки в тому, що звільнення і просвітлення можливі, але й в тому, що ми можемо досягти цього. Не думати, що лише Будда Шак'ямуні зміг досягти цього, а я не можу. Навпаки, я маю можливість досягти цього так само, як і будь-хто інший. Ми маємо зрозуміти, що саме ми повинні зробити, щоби позбутися нашої плутанини. Що дійсно позбавить нас від неї? Нас позбавить від неї правильне розуміння; і тому ми повинні зʼясувати, як правильне розуміння може здолати плутанину й усунути її так, щоб вона ніколи не повернулася. Отже, ми бачимо, що справжній робочий простір для практики Дгарми – це повсякденне життя. Це робота з нашими проблемами, плутаниною та життєвими труднощами, з якими ми стикаємось щомиті.

Практика Дгарми вимагає самоаналізу

Практика Дгарми – це не просто відпочинок від життя, коли ми можемо піти в приємну, тиху печеру для медитації, або навіть просто до своєї кімнати, де ми будемо сидіти на подушці та уникати необхідності мати справу з реальним життям. Втеча не є метою практики Дгарми. Коли ми йдемо в тихе місце для медитації, ми робимо це для того, щоб розвинути навички, необхідні для вирішення наших життєвих проблем. Головна увага приділяється життю. Наша мета не в тому, щоби виграти олімпійську медаль у сидінні й медитації! Практика Дгарми призначена для застосування її в житті.

Більш того, практика Дгарми є інтроспективною. Практикуючи, ми намагаємося бути уважними до своїх емоційних станів, мотивацій, установок, нав'язливих моделей поведінки. Нам потрібно особливо уважно стежити за турбуючими емоціями. Визначальною характеристикою турбуючої емоції або стану ума є те, що, коли вони виникають, то змушують нас та/або інших відчувати себе дискомфортно. Ми втрачаємо спокій ума і виходимо з-під контролю. Це дуже корисне визначення, адже воно допомагає нам розпізнати, коли ми діємо під впливом однієї з таких емоцій. Коли ми відчуваємо дискомфорт, то можемо зрозуміти – у нашому умі відбувається щось турбуюче. У такі моменти нам потрібно перевірити, що відбувається всередині, і застосувати антидоти, щоби виправити це. 

Для цього потрібно стати дуже чутливим до того, що відбувається всередині нас. А для того, щоб змінити свій турбуючий емоційний стан, потрібно усвідомити, що будь-які наші дії в такому стані створюють багато нещастя як для нас, так і для оточуючих. Ми цього не хочемо, з нас вже досить цього. Крім того, якщо ми стурбовані, як ми можемо комусь допомогти?

Гнучкість

Практика Дгарми також вимагає знайомства з багатьма різними протидіючими силами, а не лише з однією чи двома. Наше життя дуже складне, й одна протиотрута не завжди спрацьовуватиме. Одна й та сама практика не може бути найбільш ефективною в кожному випадку. Щоби дійсно навчитися застосовувати всі ці речі в повсякденному житті, потрібно бути дуже гнучким і використовувати багато різних методів. Якщо не працює щось одне, то ми робимо щось інше; якщо не працює і другий варіант, то ми пробуємо третій.

Мій вчитель, Ценшап Серконґ Рінпоче, казав, що в будь-якій життєвій справі завжди треба мати два-три запасні плани дій. Тоді, якщо план А не спрацьовує, ми не будемо здаватися, тому що в нас є запасний план: Б або В. Один із них врешті-решт спрацює. Я вважаю, що це дуже корисна порада. Так само і з Дгармою: якщо метод А не працює в якійсь конкретній ситуації, у нас завжди є запасний план, є інші варіанти, які ми можемо застосувати. Усе це звісно ґрунтується на вивченні різних методів і медитацій, які ми потім практикуємо, аби підготувати себе – так само, як з фізичними вправами. Ми тренуємось, щоб навчитися володіти цими методами, аби застосовувати їх у повсякденному житті, коли це буде потрібно. Для цього ми маємо сприймати практику Дгарми не як на хобі, а як діяльність, якій ми присвячуємо весь наш час.

Уникаючи крайнощів

Ми можемо практикувати Дгарму в наших сім'ях, у спілкуванні з батьками, з дітьми, з людьми на роботі. При цьому нам потрібно уникати крайнощів. Ми вже трохи про це говорили. Ми повинні уникати крайнощів, перекладаючи провину за наші проблеми на іншу людину або повністю звинувачуючи себе – ми обидва зробили свій внесок у проблему. Ми можемо намагатися змусити інших людей змінитися, але найлегше змінитися нам самим.

Отже, у центрі нашої уваги – самовдосконалення; але водночас ми повинні уникати крайнощів нарцисичної зацикленості на собі: коли ми стурбовані лише собою й не звертаємо уваги ні на кого іншого. Це може посилити відчуття, що ми знаходимось у центрі всесвіту, і наші проблеми є найважливішими у світі; а проблеми інших неважливі або не такі болючі.

Інший вид крайнощів – вважати себе абсолютно поганим чи абсолютно хорошим. Ми дійсно маємо визнати наші проблемні сторони – ті сторони, над якими нам потрібно працювати. Однак ми також маємо усвідомлювати й наші хороші сторони – наші позитивні якості, які ми можемо розвивати. Багато хто з нас, західних людей, має низьку самооцінку. Якщо ми занадто зосереджуємося на своїх проблемах і заплутаності, це може легко посилити низьку самооцінку. Але наша мета зовсім не в цьому.

Одночасно з тим, як ми стежимо за своїми турбуючими емоціями, ми повинні врівноважувати їх, пам'ятаючи про наші добрі якості. Навіть найжорстокіші люди мають певний досвід проявлення добрих якостей. Беумовно, їм доводилося тримати на колінах цуценя чи кошеня, гладити його й переживати теплі почуття до нього. Майже кожен із нас мав такий досвід. Тож ми усвідомлюємо, що здатні дарувати тепло, і таким чином бачимо свої позитивні сторони. Практика Дгарми – це не тільки робота над нашими негативними сторонами; вона має бути збалансованою. Нам також потрібно працювати над посиленням наших позитивних сторін.

При цьому, намагаючись зберегти баланс між поглядом на наші недоліки й на наші хороші якості, ми повинні уникати ще однієї пари крайнощів. Однією з цих крайнощів є почуття провини: "Я поганий. Мені треба практикувати, а оскільки я не практикую, то я ще гірший". Слово "треба" необхідно усунути при нашому погляді на практику Дгарми. Питання не в тому, що нам "треба". Якщо ми хочемо позбутися проблем, які маємо, й уникати їх у майбутньому, то найбільш здоровим способом відноситись до цього є такий: "Якщо я хочу позбутися своєї проблеми, практика допоможе мені це зробити". У такому випадку, практикуємо ми чи ні – це наш власний вибір. Ніхто не каже: "Тобі треба робити це, а якщо ти цього не робиш, то ти поганий".

Але ми також маємо уникати іншої крайності, яка полягає в тому, що "Ми всі абсолютно досконалі; просто усвідомте свою природу будди, і все буде чудово". Це дуже небезпечна крайність, тому що вона може призвести до уявлення, що нам не потрібно змінюватися; нам не потрібно відмовлятися від негативних звичок або обмежувати їх, тому що ми вже досконалі. Ми маємо уникати обох цих крайнощів – відчуття, що ми погані, та відчуття, що ми бездоганні. По суті, ми просто маємо взяти відповідальність за себе. Це головний ключ до інтеграції Дгарми в наше повсякденне життя. Ми беремо відповідальність за себе, щоби покращити якість нашого життя.

Натхнення

Працюючи над собою, ми можемо отримувати натхнення від духовних вчителів, а також від спільноти людей, які практикують разом із нами. Однак для більшості людей фантастичні історії про майстрів, які багато століть тому вміли літати, не є надійним джерелом натхнення від вчителів. Це тому, що на такі речі дуже важко покладатися, і вони, як правило, збивають нас із пантелику та приводять в область магії. Найкраще спиратися на живі приклади – на тих, із ким ми маємо певний контакт, навіть якщо це контакт мінімальний.

Будди та дійсно кваліфіковані вчителі не намагаються справити на нас враження, не намагаються нас надихнути. Їх можна порівняти із сонцем. Сонце не намагається зігріти людей: воно зігріває їх природним шляхом, тому що воно просто існує. Те ж саме стосується й великих духовних вчителів. Вони надихають нас спонтанно і природно: своїм способом життя, своїм характером та тим, як вони вирішують проблеми. Це не якісь магічні трюки. Найкраще надихає те, що є більш реалістичним і практичним.

Я пам'ятаю Дуджома Рінпоче. Він помер багато років тому. Він був головою лінії передачі Ньїнґма й одним із моїх вчителів. У нього була страшна астма. У мене теж астма, тому я знаю, що таке мати труднощі з диханням. Я знаю, як важко давати вчення, коли ти не можеш нормально дихати, тому що вся твоя енергія має бути спрямована всередину, щоб отримувати достатньо повітря. У такій ситуації дуже важко направляти енергію назовні. Але я бачив, як Дуджом Рінпоче, маючи страшну астму, все одно виходив на сцену й давав вчення. Астма його анітрохи не турбувала, і він прекрасно вправлявся з нею, даючи при цьому дивовижні вчення. Це було неймовірно надихаюче й дуже реалістично, без будь-яких магічних трюків. Це реальна життєва ситуація, тому це надихає.

Коли, йдучи духовним шляхом, ми досягаємо успіхів, ми також можемо надихатися самі собою. Це теж важливе джерело натхнення. Ми отримуємо натхнення від власних досягнень. Але при цьому ми повинні бути дуже обережними. Більшість людей не можуть емоційно впоратися із цим, тому що в нас є тенденція ставати зарозумілими й гордівливими, коли ми досягаємо певного успіху. Отже, ми повинні ретельно визначити, що ми маємо на увазі під досягненнями.

Досягнення на шляху

Перш за все, ми повинні усвідомити, що прогрес ніколи не є лінійним: йому притаманні злети та падіння. Це одна з головних характеристик сансари, і мова йде не лише про сприятливі та несприятливі перенародження. Злети та падіння стосуються і повсякденного життя. Зараз я відчуваю себе щасливим, а тепер відчуваю себе нещасним. Наш настрій змінюється. Зараз мені хочеться практикувати, а тепер не хочеться практикувати – злети й падіння відбуваються постійно, тому не дивуйтеся. Насправді, так буде тривати доти, доки ми не станемо архатом – звільненою істотою, вільною від сансари. До цього моменту (а це є неймовірно просунутим рівнем) злети й падіння сансари будуть продовжуватися. Тому не варто засмучуватися, коли після дуже тривалої практики в нас раптом виникають труднощі в особистих романтичних стосунках. Раптом ми втрачаємо емоційну рівновагу – таке трапляється! Це не означає, що ми погано практикували: в сансаричних умовах, така ситуація є природною. 

Під час практики Дгарми дива зазвичай не трапляються. Якщо ми хочемо застосовувати Дгарму в повсякденному житті, не варто очікувати на дива, особливо в нашому прогресі. Як реалістично виміряти прогрес? Його Святість Далай-лама каже, що не варто оцінювати прогрес лише з погляду одного чи двох років практики Дгарми. Подивіться на це з точки зору п'яти або десяти років практики та перевірте: "Чи став(-ла) я спокійнішою людиною, ніж був(-ла) п'ять або десять років тому? Чи можу я впоратися із більш складними ситуаціями й не засмучуватися через них?". Якщо так, то ми досягли певного прогресу, і це надихає. У нас усе ще є проблеми, але це дає нам сили йти далі. Ми не так сильно засмучуємося в складних ситуаціях, коли справи йдуть погано. Ми здатні швидше оговтатися.

Коли ми говоримо про себе як про джерело натхнення, головне те, що це натхнення дає нам сили продовжувати шлях. Це відбувається тому, що ми переконані, що йдемо в правильному напрямку. І ми лише тоді переконані, що рухаємося в правильному напрямку, коли маємо реалістичне уявлення про те, що це означає – а саме, що, рухаючись у цьому основному напрямку, ми постійно будемо переживати злети й падіння.

Це деякі загальні ідеї про те, як інтегрувати практику Дгарми в повсякденне життя. Сподіваюся, вони будуть корисними. Дякую вам.

Top